Український народ дуже працьовитий. Але в його буденному житті, попри всі негаразди, важливе місце посідають свята й урочистості, в яких втілюється душа народу, національні особливості і традиції українців. Вони урізноманітнюють і пожвавлюють будні, дають можливість відпочити, набратися духовної та творчої наснаги.
Українські свята поділяються на державні, релігійні, професійні, народні та сімейно-побутові.
Урочистості, концерти, масові народні гуляння проходять в усіх містах і селах України. У великих містах свята закінчуються яскравим салютом.
Державні свята офіційно оголошуються вихідними днями. До них належать і найбільші релігійні свята, які відзначає весь християнський світ.
Державними святами в Україні є:
Новий рік — 1 січня,
Різдво Христове — 7 січня,
Міжнародний жіночий день — 8 березня,
День міжнародної солідарності трудящих — 1 і 2 травня,
День Перемоги — 9 травня,
Великдень (Пасха) — святкується за релігійним календарем,
Трійця — святкується за релігійним календарем,
День Конституції України — 28 червня,
День Незалежності України — 24 серпня.
Нещодавно Україна відзначила чергову річницю незалежності. Це — найвизначніше свято нашої держави. З кожним роком воно набуває все більшої творчості, супроводжується новими національними традиціями. У цей день державні діячі покладають віти до пам'ятників видатним постатям країни — Володимиру Святому, Тарасу Шевченкові, Михайлу Грушевському. На головній вулиці столиці — Хрещатику — відбувається святковий військовий парад.
Понад шістдесят свят вважаються неофіційними, вони не відзначені червоним кольором у календарі, здебільшого це професійні та міжнародні свята, які останнім часом увійшли до нашого суспільного життя, серед них — День св. Валентина (14 лютого), День національної культури (9 березня), День Матері (друга неділя травня), Міжнародний день людей похилого віку І. жовтня), День національної гвардії України (4 листопада), День української писемності та мови (9 листопада), Міжнародний день студентів (17 листопада), Міжнародний день інвалідів (3 грудня) тощо. Деякі з цих свят уже колись відзначалися. Так, День Матері перше святкувався в 1929 році на Галичині за ініціативою Союзу українок.
Православні українці мають понад 20 релігійних свят. Окрім Різдва, Великодня, Трійці, або Зелених свят, найбільш урочисто відзначаються Хрещення .9 січня), Благовіщення (7 квітня), Вербна неділя перед Пасхою та Покрова (14 жовтня). Багато релігійних урочистостей супроводжуються давніми народними звичаями. Зокрема, на Трійцю оселі прикрашають зеленими гілками клена, верби, липи, ясеня тощо. їх стромляють біля вікон, за ікони, а підлогу встелюють запашними травами: любистком, м'ятою, ласкавцями. є свято символізує глибоку пошану людини до природи, її краси та неповторності.
У серпні українці святкують три свята. Перший з них — медовий. У народі його ще звуть Маковієм (14 серпня). За звичаєм, у цей день ліпили вареники та пиріжки з маком. Другий Спас (Великий Спас)— яблучний (19 серпня). За переказами, саме на цей Спас князь Володимир прийняв хрещення. В стародавньому Києві в цей день освячували воду в Дніпрі, а потім у ній купалися люди, щоб очистися від лихої сили та уникнути хвороб. Тому в народі це свято ще нерідко називають «Спасом на воді». У цей день їдять яблука з медом, святять овочі та фрукти. Оскільки завершуються жнива, то це свято вважають ще святом врожаю. Третій Спас — горіховий - відзначають 29 серпня, коли достигають горіхи.
Великого поширення в Україні, особливо в сільській місцевості, набули народні свята, що пов'язані з початком або закінченням аграрних робіт. Зокрема, влітку, в період підготовки до збирання врожаю, весело святкують день Івана Купала, а восени — обжинки.
Останнім часом державні свята в Україні дедалі більше набувають національних ознак. До нас повертається багато прекрасних звичаїв.
Приміром, у перший день Нового року в оселях усе частіше лунають дзвінкі щедрівки:
Сію, вію, посіваю, з Новим роком всіх вітаю.
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
щоб уродило краще, як торік, —
жито, пшениця і всяка пашниця...
Так діти вітають господарів з новорічним святом, бажаючи отримати святковий дарунок.
Новорічне свято — здавна одне з найулюбленіших в Україні. Багато радощів дарує воно і дорослим, і дітям: новорічні гуляння, феєрверки, подарунки від Діда Мороза і Снігуроньки, веселі зимові канікули і головну окрасу свята — ялинку, що сяє різнобарвними вогниками.
До речі, традиція ставити в українських хатах ялинку прийшла з Польщі та Литви ще наприкінці XIV ст. майже одночасно з прийняттям січневого літочислення. До того українці ототожнювали початок нового року з початком весни.
Поверненням до духовності, відродженням свободи совісті й віросповідання стало урочисте святкування в Україні Різдва Христового і Великодня, або Пасхи. Зокрема, Великодні свята, які відзначають у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, відродили дивовижне народне мистецтво — писанкарство. Українці займалися ним ще до прийняття християнства. IX ст. датується писанка з поетичною назвою «Берегиня». Щоправда, виготовлена вона з кераміки. У Київській Русі навіть існувало виробництво таких сувенірів. За свідченнями іноземних фахівців, українські писанки за художнім рівнем, розмаїттям кольорів, довершеністю малюнків і сюжетів прирівнюються до знаменитих китайських та японських мініатюр.
Доповни до поданого в тексті переліку свят сімейні свята своєї родини: дні народження, ювілеї весілля батьків, дідусів і бабусь.
Т.М.Байбара, Н.М.Бібік. Я і Україна 4 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
Народні та релігійні свята http://www.skykyiv.com.ua/index.php/uk/-/holidays?curmonth=9&curyear=2013
7 січня Різдво Христове. Святвечір. Коляда
13-14 січня Свято Маланки (Щедрий вечір) та Василя (Старий Новий рік)
19 січня Водохреща
14 лютого День святого Валентина
15 лютого Стрітення
1 квітня День сміху
7 квітня Благовіщення
Масляна
Великий піст
Великдень
Трійця. Зелені свята
7 липня Івана Купала
2 серпня Пророка Іллі
19 серпня Преображення або Другий (Яблучний) Спас
11 вересня Усікновення (Головосік)
27 вересня Здвиження
14 жовтня Покрова
4 грудня Введення. Третя Пречиста
7 грудня День Катерини
13 грудня День Андрія
19 грудня Свято Миколая
Українські державні свята
1 січня Новий рік
7 січня Різдво Христове
8 березня Міжнародний жіночий день
Великдень
1 і 2 травня День міжнародної солідарності трудящих
9 травня День Перемоги
Трійця
28 червня День Конституції України
24 серпня День Незалежності України
Різдво Христове
Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують Різдво в ніч на 25 грудня за старим Юліанським календарем, що в ХХІ столітті відповідає ночі з 6 січня на 7 січня за сучасним Григоріанським календарем.
Дохристиянські звичаї у християнському Різдві
Свята Церква, святі отці і прості миряни Київської Русі, нащадки колишніх язичників, утверджуючи християнство і зокрема православ'я, утверджуючи вчення про єдиного Бога і про єдину вселенську Істину, борючись з язичництвом, у міру своїх знань і досвіду, намагалися відділити грішне (помилкове) від праведного (істинного) у ньому. Це дало змогу відкинувши язичницьку атрибутику або переосмисливши її у християнському контексті зберегти чимало з того доброго, хорошого і істинного, що існувало в язичництві, зокрема сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свята
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «жид», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги.
Святий Вечір
Oдне з найурочистіших християнських і православних свят. Його відзначають напередодні Різдва, 6 січня. Православні українці в цей вечір традиційно готують 12 пісних страв, головною з яких є кутя. Після вечері традиційно українці відвідують своїх хрещених та несуть їм гостинці. Також в цей день дівчата традиційно ворожать.
Маланка
Мала́нка або Меланка — українське народне свято напередодні "старого" Нового року або святого Василія Великого (14 січня). Традиційний обряд із використанням масок та костюмів, які більшість ряджених роблять власноруч.
Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим - день преподобної Меланії, звідки й походить назва свята), ще його називають Щедрим вечором або Щедрою (Другою) кутею.
На відміну від Святого вечора, під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Вінниччини навіть кров'янку, яка є традиційною новорічною стравою, називають «маланкою». Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають спеціальні хліби «Маланку» та «Василя».
На Маланки всю ніч молодь (у масках або без них) щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «баба» Маланка та «дід» Василь. У давнину рядження виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад. В Маланці нерідко використовують сучасні мотиви й персонажі (вояки, лікарі та ін.)
Масляна
Cвято на честь весняного пробудження природи. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було справляти весілля. Християнська церква додала Масницю у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту. Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило коротке Колодчине життя.
У понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п'ятницю Колодку «хоронили», а в суботу «оплакували». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.
Заміжні жінки увесь цей тиждень справляють Колодку. В понеділок зранку вони збираються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася». Купують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з «народженням». Потім ходили по селу і прив'язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.
Дівчата теж в'яжуть Колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою. У четвер на цьому тижні господині збираються компаніями і спеціально п'ють та гуляють — «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні — «щоб масло не гіркло!»
У п'ятницю — частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу — «щоб горло не пересихало». Хто женився в осінні М'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних Свят — якщо добра, або на третій — якщо зла. Хто ж оженився в різдвяні М'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масницю. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на сварливість).
Українські великодні звичаї
Наразі дослідникам досить важко розібрати які саме великодні обряди коли виникли і за яких обставин. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості».
У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одній, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, в роді того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».
Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».
Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках».
Івана Купала
Івана Купала (Купайла) — традиційне свято, яке відзначається в Україні, Білорусі, Росії в ніч на 7 липня, тобто на ніч з 23 на 24 червня за старим стилем. Історично цей день був днем літнього сонцевороту (сонцестояння - 20-22 червня), що згодом збігався з Різдвом Івана Хрестителя (24 червня). Ім'я ж святу дав Купало — язичницький бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб. В Польщі Купала святкують в ніч з 22 на 23 червня.
Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували купи соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.
Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.
Вогнище
Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом.
Дівочі вінки
Дівчата дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне— заміж не вийде взагалі.
Папороть
За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби.
Трави
Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата та інші духи природи.
