(З досвіду роботи учителя початкових класів Самофат І.О.)

                                                                                                 В. О. Сухомлинський

    Основне призначення класного керівника зумовлене сучасним завданням, яке ставить перед собою суспільство, - максимальний розвиток кожної дитини,  збереження її неповторності, розкриття її потенційних талантів та створення умов для нормального духовного, розумового та фізичного вдосконалення. 

   Формування основ здорового способу життя через освіту, створення здоров’язбережного освітнього середовища – один із пріоритетних напрямів державної політики у галузі освіти.

    У цьому контексті найважливішими завданнями сучасного вчителя є використання здоров’язбережувальних освітніх технологій, поєднання рухового і статичного навантаження, створення емоційно сприятливої атмосфери навчання, формування в учнів усвідомлення цінності здоров’я та життя, навичок безпечної поведінки, культивування здоров’я.

  Важливу роль у цьому відіграють предмети «Основи здоров’я» та «Основи безпеки життєдіяльності» у процесі вивчення яких учні повинні отримати необхідний обсяг знань і практичних навичок щодо ведення такого способу життя, який би в повній мірі забезпечував збереження здоров’я і життя.

  Я хочу зупинитися саме на питанні формування основ безпеки життєдіяльності учнів. Для початку – встановимо, а що ми називаємо здоров’ям? 

  Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи фізичних вад. Поняття «здоров’я» нерозривно пов’язане із поняттям «здоровий спосіб життя» як сценарій життєдіяльності, спрямованої на збереження та покращення здоров’я школярів.

  Тому в основу моєї роботи покладено системний підхід до формування  основ здорового способу життя учнів. Я намагаюсь створити середовище, яке формує здоров’я всіх учасників навчально – виховного процесу за такою моделлю. 

   Результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров’я як інтегративна якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок формування, відтворення та зміцнення здоров’я і характеризується високим рівнем культури поведінки учнів стосовно власного здоров’я та здоров’я оточуючих.

    Формування засад здорового способу життя, культури здоров’я, підвищення їх виховних можливостей потребує від мене, як класного керівника, максимальної уваги до  формування мотиваційної сфери молодого покоління у прагненні бути здоровими.

   У формуванні позитивної мотивації на здоровий спосіб життя в учнів свого класу я керуюсь такими критеріями:

- на рівні фізичного здоров’я: прагнення до фізичної досконалості, ставлення до власного здоров’я як до найвищої соціальної цінності, фізична розвиненість, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистості гігієни, правильне харчування;

- на рівні психічного здоров’я: відповідальність пізнавальної діяльності віку учнів, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватної самооцінки, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок;

- на рівні духовного здоров’я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність, відчуття прекрасного у житті, природі, у мистецтві;

- на рівні соціального здоров’я: сформована громадянська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, позитивно спрямована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання.

   На шляху формування позитивної мотивації учнів на здоровий спосіб життя важливе значення мають діяльнісний і системний підходи.

                  Діяльнісний підхід                        

вимагає культивування  дієвої позиції особистості з метою власного становлення і розвитку її морального і духовного самовдосконалення.

                   Системний підхід        

передбачає цілісність у практичній діяльності, що спрямована на комплексну реалізацію здорового способу життя.

    Базовими принципами, якими я керуюсь задля формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя учнів класу, є:

- принцип науковості і доступності знань, адаптація відповідних знань із врахуванням особливостей різних вікових категорій; взаємозв’язок науки про здоров’я з практичним досвідом;

- принцип системності і наскрізності (означає, що процес формування здоров’я людини організовується як системний педагогічний процес, у логічному зв’язку всіх його етапів, спрямовується на гармонійний і різнобічний розвиток особистості);

- принцип неперервності та практичної цілеспрямованості (передбачає наступність у реалізації напрямів та етапів цієї роботи на різних освітніх рівнях; здійснюється у навчальній та позакласній виховній роботі);

- принцип інтегративності (передбачає синтез теоретичних, емпіричних і практичних знань в цілісній картині про здоров’я та здоровий спосіб життя);

- принцип відкритості (передбачає синтез теоретичних, емпіричних і практичних знань у цілісній картині про здоров’я та здоровий спосіб життя);

- принцип гуманізму (передбачає орієнтацію на підростаючу особистість як вищу цінність, врахування її вікових та індивідуальних особливостей, задоволення фундаментальних потреб вихованця, вироблення індивідуальної програми його розвитку, стимулювання розвитку в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів); 

- принцип цілеспрямованості (утверджує спрямованість на досягнення основної мети – підвищення ефективності функціонування власного організму і свідомого позитивного ставлення до нього);

- принцип превентивності (означає, що виховні впливи держави, всіх виховних інститутів, на основі врахування інтересів особистості та суспільства, спрямовуються на профілактику негативних проявів поведінки учнів, на допомогу та їх захист, вироблення неприйняття до негативних впливів соціального оточення).

   На власному досвіді я переконалась у тому, що ефективність процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів організації. 

  Більшість дорослих намагається не розповідати дітям про ті сторони життя, з якими вони поки що не стикалися, не надавати інформації , яка може налякати їх, або, з погляду дорослих, не є досяжною для розуміння дитини. І коли мова заходить про вивчення серйозних профілактичних заходів учнями початкової школи, в багатьох батьків та вчителів виникають сумніви та побоювання типу : чи потрібні такі знання дітям? Чи час їм про це знати? Як до них донести потрібну інформацію?

Багато вчителів воліли б навчати невелику групу дітей у комфортабельній кімнаті, з розташованими по колу стільцями (тренінг). Проте такі умови в школі рідкість, тому зазвичай доводиться йти на компроміс.  Тому серед форм та методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль у моїй роботі належить активним методам, що ґрунтуються на взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи і творчості: ми переставляємо стільці, чіпляємо на стіни плакати, пишемо та малюємо,рухаємося, шумимо, нікого при цьому не турбуючи, працюємо у групах.

Обов’язково  використовую також традиційні методи: бесіда, міркування, лекція, роз’яснення, переконання, позитивний і негативний приклади, методи звичок, методи вправ, контролю і самоконтролю, тощо. Застосування цих методів сприяє формуванню в учнів моральної самооцінки, знеціненню і зруйнуванню негативних мотивів, перебудуванню і зміні негативних форм у поведінці вихованців на позитивні; підтримує, посилює позитивні моральні спонукання, активізує їх прояви чи гальмує негативні мотиви, допомагає знизити їх силу, утримати вихованців від прояву негативної мотивації на здоровий спосіб життя та опанування основами безпеки життєдіяльності.

    Безпека життєдіяльності - наука про комфортну і безпечну взаємодію людини з оточуючим середовищем. Життєдіяльність - це повсякденна діяльність і відпочинок, спосіб існування людини. Життєдіяльність людини протікає в постійному контакті із середовищем перебування, що оточують предметами, людьми. Середовище мешкання може надавати доброчинний чи несприятливий вплив на стан здоров'я людини, його самопочуття і працездатність. Параметри  навколишнього  середовища, при яких створюються найкращі для організму людини умови життєдіяльності, називаються комфортними.  З одного боку, підвищення рівня комфортності життєдіяльності людей сприяє їхній захищеності. Але підвищення комфортності є лише одним з наслідків розвитку економіки, що породжує на шляху свого розвитку ряд гострих екологічних проблем, що у свою чергу приводять до посилення негативних впливів на людину. Отже, для дійсного підвищення рівня захищеності людей необхідне забезпечення  життєдіяльності людей відповідно до законів природи.  Основна мета безпеки життєдіяльності як науки - захист людини в техносфері від негативних впливів антропогенного і природного походження і досягнення комфортних умов життєдіяльності.

   Проблеми нашого суспільства гостро впливають на школу. Помітним стало в учнів падіння інтересу до навчання. Кількість важковиховуваних підлітків зростає. Не секрет, що авторитарний стиль спілкування та домінування примусових методів у навчанні призводять до психоемоційного перенапруження учнів, зростання кількості конфліктних ситуацій і, зрештою, до різноманітних аморальних вчинків. Своєчасна заміна застарілих форм педагогічного впливу сприятиме запобіганню недовіри підлітків до вчителів та батьків. Кожен педагог повинен сприяти усуненню бар'єрів у діяльності, спрямованій на задоволення особистісно значущих потреб дитини. Вирішення цього завдання  вимагає від освітньої установи і від мене, як класного керівника, застосування у роботі із підростаючим поколінням ефективної системи превентивного виховання школярів.

   "Превентивний” – в перекладі з латинської (prаventivus) означає запобіжний. Система превентивного виховання – це керована діяльність, яка забезпечує теоретичну і практичну реалізацію заходів превентивного характеру, спрямованих на попередження, подолання відхилень у поведінці школярів і запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки. Превентивне виховання - це діяльність, яка забезпечує теоретичну і практичну реалізацію заходів, спрямованих на запобігання й подолання відхилень у поведінці школярів, розвитку різних форм їхніх асоціальних, аморальних вчинків:

правопорушень (схильності до агресій, крадіжок, брехні та інших вад);

екологічної брутальності та егоцентризму (ставлення до всього, що оточує, як до засобу й сировини для задоволення особистих примітивних потреб);

статевих відхилень та їхніх наслідків (статевої розпусти, венеричних хвороб, статевого насильства тощо);

поганих звичок (алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, тютюнопаління);

важких психологічних та психічних станів з наслідками (депресії та суїциду, акцентуації та загострення психопатичних тенденцій тощо).

  Ця система заходів має запобіжний, випереджувальний, характер і спрямована насамперед на вдосконалення способу життя школярів, обрання ними правильної соціальної орієнтації.  Актуальність проблеми ранньої профілактики полягає в тому, що:   

спостерігається омолодження злочинності, проявів аморальної поведінки; 

дитинство є тим періодом, в якому закладається фундамент особистості; 

нервова система дитини надзвичайно пластична і здатна змінюватися; 

у цьому періоді дитина володіє підвищеною лабільністю психіки, світосприйняття; 

спостерігається залежність від дорослих, а батьки і педагоги – її найбільші авторитети.

    Всі превентивні заходи, які складають систему роботи школи поділяються на три типи:

спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров’ю, збереженню життя дітей, на попередження несприятливого впливу на дитину.

спрямована на якомога раніше виявлення негативних змін у поведінці дитини з метою попередження їх подальшого розвитку.

включає сукупність заходів, спрямованих на попередження переходу відхилень у поведінці дитини в більш важку стадію.

  Мета превентивного виховання полягає у розвитку почуття соціальної відповідальності підлітків за свою поведінку, сприяє не лише усвідомленню своїх прав, а й обов’язків.

 Функції превентивного виховання:

діагностично-прогностична – це аналітична робота зі з’ясування причин і умов відхилень у поведінці дитини;

корекційно-реабілітаційна – використання оптимальної коригувальної допомоги, перевиховання та подолання негативних проявів у поведінці, налагодження стосунків для позитивного способу життя;

освітньо-консультативна–використання сучасних технологій надання оптимальної освітньої, консультативної інформації; попередження і нейтралізацію надмірної інформації про види і форми негативних явищ;

організаційно-методична – опрацювання і реалізація міжгалузевих науково-дослідних проектів із проблем превентивного виховання; дослідження соціально-гігієнічних і медико-біологічних факторів розвитку схильності неповнолітніх до негативної поведінки та розробку заходів щодо її профілактики;

інтегровано-просвітницька – збір, обмін, аналіз, адаптацію, узагальнення та впровадження вітчизняного й зарубіжного досвіду превентивної практики.

   Запорукою доброго результату корекційної роботи з важковиховуваними дітьми є педагогічна діагностика. Її суть полягає у виявленні тих негативних явищ, факторів, які згубно впливають на дитину.  Тільки після проведення діагностики можна проводити корекцію. Практика показала, що важливу роль у навчально-виховному процесі відіграє вміння класного керівника зорієнтуватись у складностях та особливостях впливу на особистість вихованця в сучасний період.  Тому підґрунтям грамотної, результативної корекційної роботи я вважаю дотримання наступних принципів.

Принцип «Розуміння замість осуду» (або принцип гуманізму) означає, що кожну людину необхідно сприймати такою, якою вона є, давати їй змогу виявляти як позитивні, так і негативні особисті почуття, не осуджуючи їх, а беручи до осмислення.

Принцип «Добровільність замість контролю» означає, що кожна людина має самовизначитись у тому, яка допомога їй необхідна і яку вона хоче прийняти.

Принцип «Щирість та довірливість взаємодії» учня з членами центру виховної роботи означає, що взаємини слід будувати на основі відкритості, чесності довіри.

Принцип «Щільна співпраця з сім'єю важковиховуваного» означає, що захист та допомогу кожній дитині можна забезпечити в спільній роботі з батьками, які беруть на себе всю відповідальність за розв'язання проблем своїх дітей. Кожна сім'я, де є проблеми у вихованні, може розраховувати на надання допомоги, яка полягає в підтримці батьків у питаннях виховання дітей, щоб таким чином усунути наявні проблеми та запобігти новим.

Принцип «Допомога для самопідготовки» (активність замість пасивності) означає, що кожна людина, якій надають допомогу, не повинна бути безпорадною й залежною, а навпаки, повинна на її основі починати активно діяти, вирішуючи свої життєві проблеми.

Принцип «Комплектність» означає, що будь-яку допомогу слід розглядати в спільному контексті проблемних життєвих обставин і тому здійснювати у співпраці.

      Методи превентивного виховання школярів, які я застосовую у роботі:

1)Рольова гра. Суть методу і його мета: інсценізувати незвичні для учнів 

ситуації та події юридичного характеру. Рольові ігри сприяють кращому розумінню цих ситуацій, а також формуванню співучості щодо тих, про кого йдеться у грі. Наприклад, у рольові грі про грабіж учнів, виконуючи роль жертви, набувають навичок ситуативно відчувати, що означає бути жертвою злочину.

2) Дискусія в класі. Суть методу та його мета: дискусії дають прекрасну можливість виявити, яку позицію вчитель та учні займають щодо правознавчих проблем, зокрема, прав людини.

   Крім засвоєння інформації про факти учні повинні уяснити собі проблему в цілому. До того ж обговорення дає можливість навчитися слухати свого співрозмовника, говорити по черзі, а також набути інших навичок роботи в колективі, без яких виробити в собі повагу до закону, до прав інших людей неможливо.

3)Використання малюнків. Суть методу і його мета: малювання в класі може бути використане для того, щоб навчити учнів спостерігати і співпрацювати, розвивати їхню уяву, виховати співчуття до людей, зображених на малюнках, або для знайомства з іншими учнями класу.

                          Методи формування суспільної свідомості, 

                      якими я керуюсь  у вихованні молодших школярів.

1.Фронтальна бесіда (застосовую при розгляді поведінки окремого учня в колективі й поза навчальним закладом, щодо морально-етичних й правових норм поведінки). Наприклад, ставлення до окремих учнів , всього колективу або про необхідність нормалізації поведінки когось з учнів. 

2.Лекція як метод виховання має епізодичний характер, може належати до певної навчальної дисципліни та проводитись як масовий захід. Наприклад, проведення лекції на профілактичну тематику, а саме: попередження тютюнокуріння, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин чи про стан правопорушень і злочинів, здійснюваними неповнолітніми. 

3.Дискусія в групі як метод формування свідомості особистості – це вільний, живий обмін думками, колективне обговорення теми. Наприклад, при оцінці якого-небудь явища чи події, або ж конкретної поведінки учня. 

4. Позитивний приклад ґрунтується на природній схильності дитини, підлітка до наслідування і дає позитивні результати. Наприклад, зустрічі з цікавими людьми, ветеранами Великої Вітчизняної війни, зірками спорту, естради. 

  Орієнтовна тематика для виховних заходів превентивного спрямування:

1. Кого можна побачити в мікроскоп?

2. Чисті руки.

3. Кашель і чхання.

4. Мої цінності.

5. Навчаюся думати про небезпеку.

6. Небезпечні речі.

7. Різні хвороби.

8. Я і мої досягнення.

9. Я навчаюся бути партнером.

10. Дівчатка й хлопчики.

11. Турбота й піклування.

12. Маніпулювання і тиск.

13. Я приймаю рішення.

  Результатом превентивного виховання, навчання основам здоров’я та основам безпеки життєдіяльності є розвиток життєвих навичок, що сприяють здоровому способу життя: 

• життєві навички, що сприяють фізичному здоров’ю; 

• життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю; 

• життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю. 

  При навчанні основам здоров’я та основам безпеки життєдіяльності особливого значення набуває формування навичок, необхідних для діяльності, спрямованої на дотримання норм здорового способу життя. Навчання на основі навичок має поєднувати набуття необхідних знань та умінь, вироблення певного ставлення та на цій базі формування конкретних навичок, опанування учнями певною інформацією та розуміння життєвих ситуацій.

   У формування навичок важливим є набуття практичного досвіду, який можна отримати через виконання відповідних вправ, дій, відпрацювання моделей поведінки. Для цього я сповна використовую інтерактивні методи навчання, рольові ігри, дискусії, вікторини, ситуаційний аналіз, а також практичні заняття, які передбачені програмою, і є обов’язковими до виконання.  

     Життєдіяльність - це повсякденна діяльність і відпочинок, спосіб існування людини.

   Життя є найдорожчою цінністю, якою володіє людина. Вона шукає сенс свого існування протягом відведеного їй - часу, будує плани, прагне до їх здійснення, творить і творить. І головне завдання людини - зберегти це життя, тому що воно безцінне.

   Нерідко збереження власного життя і життя своїх близьких виявляється залежним від знання найпростіших правил надання першої медичної допомоги при різних нещасних випадках, готовності до будь-яких несподіванок, які таїть у собі навколишня природа і її мешканці, від здатності навіть у найскладнішій ситуації швидко зорієнтуватися і прийняти єдино правильне рішення. Основи безпеки людської життєдіяльності повинен знати КОЖЕН! І кожен повинен розуміти, як важливо вчасно вживати заходів обережності самим і прищеплювати навички самозбереження своїм дітям заради збереження життя і здоров'я, а значить і майбутнього.

   Де б ви не опинилися, чи одні, з друзями або родиною, по дорозі на роботу, на відпочинку або вдома, завжди пам'ятайте, як багато в житті безглуздих і фатальних випадковостей, де помилка або зволікання може призвести до трагедії.

http://www.osvita.irpin.com/viddil/v5/d35.htm

http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/354063.html

http://kts osvita.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=193&Itemid=87

http://ua.textreferat.com/referat-13560-1.html

1.  Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/Навчально-методичний посібник.-К.,1996.-352с. 

2. Селецкий А.И., Тарарухин С.Д. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением.- К.: Вища школа,1981.-239 с. 

3. Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге, доповнене, перероблене.-Тернопіль, 1999.-141с. 

4. Формирование личности: проблем комплексного подхода в процессе воспитания школьника/Под ред. Г.Н.Филонова.- М.: Педагогика, 1983.-256с.